Антонина Рыбалко
На чужыне
Як хутка ў жыцці бягуць гады.
Дзяцей гадуеш, гнеш на полі спіну.
Маю дачушку хлопец малады
Сягоння забірае на чужыну.
«Не плач», а ледзь трымаецца сама,
Мяне пацалавала, прытуліла.
Бяздомнае, малое кацяня
Нагнулася ля дому падхапіла.
У хаце стала неяк пуста ўраз.
Званіла часта, а мне сумна штосьці,
Ды не стаіць, а прабягае час.
I вось да донькі выбралася ў госці.
Паблізу рэчка ціхая цячэ,
Вярба галіны над вадой нагнула.
У доме быў парадак, а яшчэ
Хадзіла важна кошка-прыгажуня.
Яна і не дала тут зевака,
Пакуль пасядуць госці, не чакала,
Сцягнула спрытна мяса са стала
I з добрым апетытам уплятала.
Дачка павінна кошку паўшчуваць,
А тая на калені пасадзіла.
Зусім не раззлавалася, відаць,
Мяне ж учынкам гэтакiм здзівіла.
– Люблю, напамінае карані.
I хоць бывае часам з ёй турбота,
3 маёй далёкай, роднае зямлі
Яна ў мяне – адзіная істота.
Мурлыка легла спаць на дыване,
Прыкрыла вочкі, ціха завурчала.
Дачка пяшчотна гладзіла яе,
3 усмешкаю за шкоду дакарала.
Фота Юрыя ГОРЫДА.
На родине матери
Жизнь судьбу нелегкую послала –
Тяжело об этом вспоминать.
Где тогда ты, мама, силу брала?
Не могла я этого понять.
Как же это время пережила?
Как могла так жить и устоять,
Когда ткала, пряла и косила,
Впроголодь детей ложила спать.
Этого нельзя забыть, оставить.
Прошлое тревожит жизнь мою.
Долг тебе отдать, как дань за память,
Еду я на родину твою.
Покосилась, обветшала хата,
Смотрит нежилое в мир окно,
Здесь же мама бегала когда-то
Босоногой девочкой давно.
Во дворе росла толпа прохожих,
Летний вечер, угасая, плыл.
«Тоня, ты на маму так похожа…», –
Улыбаясь, каждый говорил.
Все со мной беседовали мило,
Вспоминали о тебе, любя.
Чувство на душе такое было,
Будто здесь я встретила тебя.
Словно ты осталась в жизни прежней,
Вышла просто к речке погулять
Или, может, где-то за деревней
Вызревшую рожь на поле жать.
А в гостях повсюду я видала
Добрый, светлый, откровенный взгляд.
Земляков твоих, казалось, знала
Может, сотню лет тому назад.
Мама, я постигла тайну, вроде,
Побывав в родном твоем краю.
Поняла: ты черпала в народе
Силу небывалую свою.