Антонина Рыбалко

10:00 / 26.09.2017

goryd.jpg

На чужыне


Як хутка ў жыцці бягуць гады. 
Дзяцей гадуеш, гнеш на полі спіну. 
Маю дачушку хлопец малады
Сягоння забірае на чужыну. 

«Не плач», а ледзь трымаецца сама, 
Мяне пацалавала, прытуліла. 
Бяздомнае, малое кацяня 
Нагнулася ля дому падхапіла.

У хаце стала неяк пуста ўраз. 
Званіла часта, а мне сумна штосьці, 
Ды не стаіць, а прабягае час. 
I вось да донькі выбралася ў госці.

Паблізу рэчка ціхая цячэ, 
Вярба галіны над вадой нагнула. 
У доме быў парадак, а яшчэ 
Хадзіла важна кошка-прыгажуня. 

Яна і не дала тут зевака, 
Пакуль пасядуць госці, не чакала, 
Сцягнула спрытна мяса са стала 
I з добрым апетытам уплятала. 

Дачка павінна кошку паўшчуваць, 
А тая на калені пасадзіла. 
Зусім не раззлавалася, відаць, 
Мяне ж учынкам гэтакiм здзівіла. 

– Люблю, напамінае карані. 
I хоць бывае часам з ёй турбота, 
3 маёй далёкай, роднае зямлі 
Яна ў мяне – адзіная істота. 

Мурлыка легла спаць на дыване, 
Прыкрыла вочкі, ціха завурчала. 
Дачка пяшчотна гладзіла яе,
3 усмешкаю за шкоду дакарала.

Фота Юрыя ГОРЫДА.


На родине матери


Жизнь судьбу нелегкую послала –

Тяжело об этом вспоминать.

Где тогда ты, мама, силу брала?

Не могла я этого понять.


Как же это время пережила?

Как могла так жить и устоять,

Когда ткала, пряла и косила,

Впроголодь детей ложила спать.


Этого нельзя забыть, оставить.

Прошлое тревожит жизнь мою.

Долг тебе отдать, как дань за память,

Еду я на родину твою.


Покосилась, обветшала хата,

Смотрит нежилое в мир окно,

Здесь же мама бегала когда-то

Босоногой девочкой давно.


Во дворе росла толпа прохожих,

Летний вечер, угасая, плыл.

«Тоня, ты на маму так похожа…», –

Улыбаясь, каждый говорил.


Все со мной беседовали мило,

Вспоминали о тебе, любя.

Чувство на душе такое было,

Будто здесь я встретила тебя.


Словно ты осталась в жизни прежней,

Вышла просто к речке погулять

Или, может, где-то за деревней

Вызревшую рожь на поле жать.


А в гостях повсюду я видала

Добрый, светлый, откровенный взгляд.

Земляков твоих, казалось, знала

Может, сотню лет тому назад.


Мама, я постигла тайну, вроде,

Побывав в родном твоем краю.

Поняла: ты черпала в народе

Силу небывалую свою.




Текст: Главный администратор